Сразу хочу прокомментировать, что данная информация актуальна только в Украине. По мнению администрации сайта, в Беларуси невозможно и бессмысленно свержение Власти путём вооружённого переворота. Единственным исключением может быть – предательство в верхних эшелонах и сдача страны России, что противоречит Конституции РБ.
Цей пост для тих, хто не був 18-20 лютого в центрі Києва,
хто ніколи не збирався туди йти,
хто сьогодні щиро оплакує Небесну Сотню,
хто святкує нашу спільну перемогу.
Про зброю. Борис Гуменюк
Вогнепальну, гладкоствольну і нарізну. Незареєстровану.
Отож, спробую дуже коротко: Ранок 18. Ми біля ВР. На Інститутській, на Шовковичній, на Грушевського, на Кріпосному спалахують з різною почерговістю запеклі бої: ми їх бруківкою, коктейлями Молотова, палицями – вони нас газом, світлошумовими гранатами і вогнепальною зброєю. Сили нерівні. Півдня протистоянь, але вони нас потроху відтісняють. Починаємо залишати парк біля ВР, Інститутську, а потім по Грушевського: хто пірнає в метро на Арсенальній, а хтось відходить до Лаври. Тікаємо. Частина з тих, що в метро, повертається на Майдан, інші їдуть на Лівий берег. Ще у вагонах дехто з людей починає знімати з себе жовто-блакитні стрічки – сором і розпач – через чутки, що на виходах зі станцій людей з національною символікою б’ють тітушки і менти та пакують в автозаки.
Сідаємо в авто, новини на FM: 26 загиблих за сьогоднішній день. Все, блядь, без зброї на Майдан не повернемось. Година їзди додому, година вдома – скинути з себе просмерділий одяг, прийняти душ – година їзди назад. Попри те, що зупинили метро, і попри велику кількість ментів, вдалося практично без перешкод проїхати аж на Бесарабку. Ха! Йоб вашу мать! Ось я знов на Майдані! І я не сам! Разом зі мною четверо моїх побратимів! І у нас на п’ятьох «ТТ», два «Макарових» і два обрізи мисливських рушниць, і повні кишені патронів. Ну шо, повоюємо, бляді?! (Психологічно це, звичайно, працює, особливо, коли ти зі зброєю виходиш на барикаду в перші ряди. Читать далее
